Відчуваєте, що виборча кампанія вже завершується?

— Та ні ще. Я рахував дні тільки в перші шість місяців, а потім перестав. Позаду — 263 зустрічі, всього, думаю, до 300 дійдемо.

Чи задоволені ви ходом кампанії?

— Не дуже. Бо немає дебатів. Для прийняття свідомого рішення треба не прапорами розмахувати й гасла проголошувати по телевізору, а зійтися на дебатах представникам влади й опозиції. І я б запитав у влади, чому вони не виконали жодного зі своїх зобов’язань, і запропонував би свої підходи. Однак вони не хочуть цього робити. Один Ахметов прозвітував: показав декларацію за 2006 рік. Він став багатшим на 800 мільйонів гривень. Вони зрозуміли: якщо й надалі так звітувати, то втратять увесь свій електорат.

Луценко говорить, що головним у цих виборах для нього є розуміння того, що вони — проміжні.

— Цей парламент працюватиме років два, — каже він. — Або разом із президентськими виборами, або відразу після них, очевидно, оберуть новий. Завдання для теперішнього: нові Конституція, виборчий закон, податковий кодекс, радикальна реформа правоохоронної та судової систем.

Не забагато на два роки?

— Це можна зробити і за рік. База для всіх цих реформ уже закладена. Справа — за політичною волею.

Юрій Луценко розповідає про те, що ”Наша Україна — Народна самооборона” підтримуватиме середній клас. Як приклад наводить Росію та США. У першій — 12 фінансових груп володіють 75% власності країни й за одним столом вирішують її долю. А у США — 500 провідних компаній не володіють і половиною національної власності. Тому там є багатопартійність, незалежний суд і свобода слова. За словами Луценка, 2004 року була революція середнього класу, який не хотів, щоб одна людина диктувала економічну політику в Україні.

— На жаль, ”помаранчеві недоолігархи”, яких люди називають ”любими друзями”, цього не усвідомили і просто вирішили посісти місце кучмівських олігархів. І саме за це були покарані 2006 року. Я особисто це чітко усвідомлюю, як і нове керівництво ”Нашої України”.

Ви часто говорите, що «Наша Україна – Народна Самооборона» уже очищена від ”любих друзів”...

— Аби бути чесним, скажу: цей процес запущений.

Але з тих людей, яких називали ”любими друзями”, у списку немає хіба що Петра Порошенка. Може, ще Євгена Червоненка. Але чи дуже він впливав на партію...

— Євген Альфредович впливав сильно і на президента, і на уряд, і на все що завгодно. Питання не в тому. ”Любі друзі” — це були ті, хто плутав служіння людям зі служінням власним інтересам. Коли їх усунули від керівництва — це я називаю очищенням. Але ми ж не у 1938 році, щоб усіх вивести, зачитати список і...

Тобто поодинці вони вже не є ”любими друзями”?

— Безперечно. Мало того, я нормально ставлюся до Порошенка: людина потужна, талановита... Так само, як і Третьяков, Жванія, Червоненко, Віра Іванівна (губернатор Київщини Віра Ульянченко. — ”ГПУ”) і багато інших. Їх усіх відносили до ”любих друзів”. Але нині немає системи, коли у вузькому колі приймається рішення, яке нав’язується потім. І в цьому, я вважаю, партія змінилася.

Україна йде до трипартійності?

— Думаю, так. Я боюся, щоб дві ”вождистські” партії не отримали тотального контролю у Верховній Раді. Хоча взагалі виступаю за те, щоб ми із Блоком Юлії Тимошенко формували єдину політичну силу. Теоретично це можливо.

У цей парламент можуть пройти ще кілька партій та блоків?

— Можливо. Комуністи мають шанси. Для України добре, якщо вони будуть в опозиції. Тоді вони — конструктивна сила. Ще кажуть про Литвина. Але проходження дрібних партій створює небезпеку нового ”блоку Мороза”, тільки з іншим обличчям. Я боюся людей, які хочуть отримати золоту акцію, при цьому маючи 30–40 депутатів. Це небезпечно.

Ви відчуваєте, що люди настільки розчаровані у лідерах, що не хочуть голосувати ні за кого?

— Чим більше спадатимуть емоції, тим більше включатиметься розум. Це дуже гарна річ.

Луценко зауважує, що за вісім місяців поїздок жодного разу не сказав поганого слова про Юлію Тимошенко. Запевняє, що вивчив уроки попередніх виборів, коли ”Наша Україна” і БЮТ воювали між собою.

— Я казав Юлії Володимирівні з самого початку: БЮТ — найпотужніша опозиційна партія в Україні на цей момент. Але не самодостатня для перемоги в парламенті. Дуже важливо почути і перше, і друге речення. Ми приречені на співпрацю, визнаючи силу одного і необхідність другого.

Ваша спільна коаліція автоматично означає, що прем’єр — Тимошенко? Чи можливі варіанти?

— На початку кампанії були можливі варіанти, але БЮТ спрацював потужніше в агітаційній кампанії. Вони вирвалися вперед. Однак це не має принципового значення. Має значення командна гра. Вона покаже, чи навчилися чогось демократи.

У лютому Віктор Балога і Юлія Тимошенко підписали угоду про поділ посад між ”Нашою Україною” та БЮТом 50 на 50. Але за якою системою відбуватиметься поділ?

— Та якось поділяться.

Якщо так, то ми чудово розуміємо, що після виборів не зуміють домовитися...

— У чому гарна річ у 50 на 50? У тому, що є однакова відповідальність за дії уряду.

Посади вибиратимуть почергово чи якось інакше?

— Логічним було б пред’явити професіоналів і вибрати найкращих, приблизно враховуючи співвідношення.

А хто буде суддею, який вибиратиме кращих?

— Президент України.

Тоді Юлія Володимирівна скаже, що вона про це думає...

— Ну, послухаємо. Але міністерств, за які може розгорнутися боротьба, не так і багато. Це буквально два-три міністерства.

Хіба для конфлікту недостатньо бодай одного?

— Одне якраз ризиковано, бо тоді немає чим мінятися. Два-три означає можливість компромісу. Мало того, ще й Януковичеві дякую: він натворив стільки віце-прем’єрів, що можна збалансувати будь-які торги, — сміється Луценко.

Єдина партія з учасників блоку НУ-НС буде?

— Вхідним білетом до мегаблоку було рішення з’їздів про ліквідацію партій і створення єдиної демократичної партії. Керівництво ”Нашої України” і ”Самооборони” у жовтні–листопаді чітко налаштоване створити її. Усі, хто цього не зробить, випадуть у політичний маргінес.

Вони вже випадали, а ви їх знову підібрали й несете у парламент.

— Не я підбирав, але це вже інше питання. Вони прийняли публічне рішення щодо політичної трансформації. Це їхній останній шанс залишитися у великій політиці. Якщо хтось порушить обіцянку — два роки пролетять дуже швидко.

По завершенні розмови Юрій Віталійович зазначає, що понеділок у нього — день відпочинку. Іде обмін інформацією, пошук нових ідей.

— Ну, це добре! Бо я себе ненавиджу, коли на зустрічах із виборцями сто п’ятдесят разів говорю одне й те саме, — каже він.