“Мегаблок виконує програму “Народної Cамооборони”
— Юрію Віталійовичу, частина людей і досі не згодна з тим, що “Народна Самооборона” увійшла до мегаблоку. Вважаючи, що було б краще, якби ця нова політична сила стала справжньою альтернативою всім існуючим партіям і йшла на вибори самостійно.
— “Самооборона” дійсно, з’явившись у січні нинішнього року, вже за перші місяці своєї активності і затребуваності людьми досягла прохідного бар’єру. Вже після квітневого указу про розпуск Верховної Ради ми могли впевнено говорити, що проходимо до парламенту. Але наша громадянська організація не ставила своєю метою парламент. Ми й партією не були. Ми хотіли розбудити людей, вселити в них віру в свої можливості контролювати владу, об’єднати країну, бо політики обдурили й зрадили і Схід, і Захід. Ми першими почали говорити про “перезавантаження України”, про нову Конституцію, а не латання старої, яка продукує постійно конфлікти. Про нову виборчу систему, яка б дозволила контролювати обраного депутата чи чиновника. Усі ці гасла гаряче підтримали люди, побачивши у нас нову силу, готову боротися за людські права.
Але будьмо реалістами: самостійний похід при відсутності наших представників в усіх виборчих комісіях дозволив би привести в парламент тридцять чи сорок народних депутатів. Чи змогли б вони виконати узяті на себе зобов’язання? Чи не стали б вони черговою невеличкою гиркою, яку б ті чи інші сили клали на власні терези? Не будучи самостійними, ми вимушені були б підтримувати того чи іншого великого політичного гравця.
Можливо, це звучить пафосно, але політики не мають права думати лише про власні інтереси. А національний інтерес на цей момент полягає в тому, що ми мусили дати суспільству більш потужну політичну силу, ніж щойно народжена “Народна Самооборона”, на основі ідеології саме нашого громадянського руху.
Саме на таких засадах і відбулося об’єднання дев’яти демократичних партій, достатньо різних, таких, що мали поміж собою конфлікти і дотепер мають осіб, яких люди характеризують по-різному. Тим не менше — Луценко не лише перший номер у списку, а й відповідає за програму, яка адекватна програмі “Народної Самооборони”. По всій Україні нам говорили: нас у першу чергу цікавить робота, зарплата, освіта, медицина, комунальні тарифи, життя на селі. До нас про це не говорила жодна партія. Усі вони боролися як не з москалями, так з бандерівцями, за НАТО й проти нього, за патріархати та багато інших несуттєвих насправді питань.
Ми ж говорили: політики мають обслуговувати інтереси людей. Саме таку програму ми й узяли за основу, змусили говорити самі про ці проблеми усіх політиків.
Друга позиція — ми говорили про нових людей у політиці. У нашому списку переважно молоді люди, достатньо добре відомі в політиці, але не помічені в корупційних чи зрадницьких політичних схемах.
Фактично, “Народна Самооборона”, об’єднавши “Нашу Україну” з “Українською правицею”, запропонувала свою політичну лінію, яка тепер буде представлена в парламенті не трьома чи п’ятьма відсотками, а щонайменше 15-20.
З моєї точки зору, це дає нам можливість говорити не лише про наші переконання, а про те, що ми реально можемо зробити в парламенті. Не пообіцяти, а зробити. Я пішов на об’єднання цих сил, на створення єдиної партії для того, щоб різні політичні сили об’єднати в ту віру, яку сповідують українці від Харкова до Закарпаття.
З моєї точки зору — це правильно.
— На кожній зустрічі з людьми ви особисто та представники першої десятки виборчого списку обов’язково наголошуєте, що “широкої коаліції не буде”. Водночас дехто вважає, що в такий спосіб ви виказуєте зневагу до виборців Партії регіонів.
— Я хочу покласти край спекуляціям, до яких вдаються і наші політичні опоненти, і, на жаль, майбутні союзники. Тому й на нашу зустріч я взяв угоду про створення виборчого блоку “Наша Україна — Народна Самооборона”, де окремо записано зобов’язання всіх учасників не створювати коаліцію із жодним із сьогоднішніх її учасників.
— Ми не про угоду запитуємо, а про ставлення до виборців іншої політичної сили.
— Я поясню. Широкої коаліції не буде, бо ми є відповідальними політиками. Так, я виступав і виступаю проти політики Януковича. Сьогодні всі в Україні знають біографію Віктора Федоровича, знають його методи і цілі.. Але кожен, хто голосує за Партію регіонів, такий же українець, як і той, хто голосує за нас. Подобається мені, чи ні, що близько третини голосів, — на щастя, вже не половини, але віддають таки за ПР, навіть після всього, що дізналися про Януковича і його команду. Ми маємо з цим рахуватися. Бо живемо в єдиній країні.
Більше того, відповідь на це запитання я хотів би зробити ширшою. Коли я говорив про об’єднання “Народної Самооборони” із старими політичними партіями і говорив про національний інтерес у цьому об’єднанні, я мав на увазі наступне. Якби ми цього не зробили, то в новому парламенті була б двопартійна система яскраво антагоністичних одна проти одної політичних сил — БЮТ і Партії регіонів. Було б ще декілька політичних карликів з п’ятивідсотковим результатом: ми, “Наша Україна” і комуністи — все.
Всю політичну гру нав’язували б країні два антагоністичні й вождистські за своєю суттю угруповання, ідеології яких ніхто не знає. Але знають ціль — всевладдя. Від цієї гри могла б постраждати єдина Україна і люди, котрі в ній живуть. Тому ми йшли на тимчасові жертви, бо сьогодні я мушу відповідати за певні сторінки історії “Нашої України”, до яких не маю жодного відношення. Як і нове керівництво “Нашої України”. Але ми мусимо за це відповідати, знаючи, що нарешті ми створимо силу, яка відповідатиме за уникнення можливих зіткнень на електоральному полі, що приведуть до старого прислів’я: пани чубляться, а в холопів чуби тріщать.
Безумовно, ми, поважаючи виборців Партії регіонів, будемо співпрацювати з нею в тих питаннях, які потребують загальнонаціонального консенсусу — нової Конституції, виборчого закону, підвищення соціальних стандартів.
Однак у нас різне бачення шляхів розвитку України. Янукович бачить її країною, що слугує декільком кланам — це не кліше, бо реально навколо цієї партії зосереджені всі найбільші крупні власники України. Навіть ті, хто в часи помаранчевої революції були від них далеко, як, приміром, Пінчук, Гайдук, Тарута. Сьогодні й вони сконцентровані навколо орбіти Януковича.
З іншого боку знаходиться наша політична сила, яка розраховує на підтримку найманих працівників та середнього класу. Це різні підходи. Це — класична річ, яка не призводить до війни, але призводить до справжньої політичної дискусії.
Давайте ближче до села. Чому сьогодні дороге м’ясо? Я ж не дарма ходжу базами й тикаю Януковичу м’ясом по 40-50 гривень, замість обіцяних ним 12. Одна з вінницьких агрофірм показує мені: ціна собівартості свинини сьогодні — 10 гривень за кілограм. Чотири з них — це податки. Однак половина м’яса завозиться в Україну через знову відновлені вільні економічні зони Донбасу за 6 гривень за кілограм. З Аргентини, Бразилії, Австралії — заморозки ще тих років, коли живим був Сталін. Тепер таким м’ясом годують українців.
Нашого м’ясокомбінати не купують, знищуючи у такий спосіб національного товаровиробника. Контрабандисти — не платять жодних податків. Наші платять чотири гривні, і в сумі це — мільярд гривень на рік. Друга — контрабандна половина — мільярда не платить. Як результат — наш громадянин має купляти по захмарних цінах недоступне для переважної кількості громадян м’ясо.
Чому так відбувається? Бо уряд Януковича хоче заробляти на контрабанді, з якої частина коштів йде на підтримку його політичної сили.
На Чернігівщині мені пояснювали, чому зупинилися панчішні фабрики. Бо, виявляється, можна завезти контрабанду з Китаю без жодних митних платежів.
Чому завозиться багато товарів, які ми вміємо виробляти тут? Бо на контрабанді наживається конкретний чиновник і та влада, яку уособлює пан Янукович. Їм вигідно, щоб нищився власний товаровиробник, бо контрабанда “відстібає” їм темні гроші.
У нас навпаки. За нас голосує не крупний капітал, а наймані працівники. Для нас вигідно, щоб ціни падали. Тому ми боролися й будемо боротися з конрабандою. Ось — одна з кардинальних різниць між нашими двома політичними силами. Як ми можемо співіснувати разом, коли у нас різна мета? Як нам формувати єдину владу? Бо вони за контрабанду, бо це джерело їхніх надходжень, а ми — проти неї?
Вони — шукають підтримки крупних кланів, ми — людей. У нас просто цілі несумісні. Хоча риторика, напевне, однакова.
“Найкраща земля, навіть в умовах мораторію, тихенько перетікає до власників України”
— Без усяких сумнівів, проти мегаблоку працює потужна пропагандистська машина. Але головне звинувачення у ваш город звучить так: ви, разом з Президентом Ющенком, хочете розпродати українську землю.
— Скажіть, а зараз земля хіба не продається? Та скрізь тільки й розмов про колосальні афери із землею. І селяни кинуті, і в бюджет не надійшло ні копійки. Та й сама земля використовується, м’яко кажучи, не по-господарськи. То ми будемо, як воша кожуха, триматися отієї надуманої ідеї, що, мовляв, земля — не товар? Адже вона вже є товаром! Тільки — тіньовим, на якому збагачуються представники нинішньої влади з числа регіоналів, комуністів і соціалістів.
Пригадаймо село Щасливе під Києвом, де усіх селян одним судовим рішенням позбавили землі.
То, може, логічніше сказати, що ми приймемо закони, за якими:
— встановимо мінімальну ціну на землю, нижче якої ніхто не може ні продати її, ні купити;
— надамо державі першочергове право на викуп землі;
— визначимо, що ніхто не може в держави купити землю одразу, а має спочатку пройти десятирічний термін оренди, довести, що є ефективним землеробом;
— встановимо дієвий контроль за цільовим використанням землі.
Тоді — і селянин отримає копійку, і земля запрацює, набуде державного контролю і стимулювання розвитку АПК. Що ми маємо сьогодні? Забавки в паї, які розірвали Україну на шматочки. Селянин з цього має кілька мішків висівок та обіцянку безкоштовного похорону. Держава зовсім не контролює, що відбувається на цій землі. Хочуть — там будують маєтки, хімзаводи, а то й сміттєзвалища.
А під що селянин може сьогодні взяти кредит? Під фундамент від корівника? В усьому світі, навіть — у комуністичному Китаї працює ринок землі. Інше питання — держава має його контролювати. Ми не кажемо, що пустимо землю на продаж. Ми кажемо, що приймемо закони, які встановлять ціну землі, запровадять контроль за її використанням, знайдуть, через довгострокову оренду, ефективного власника.
Хіба краще, коли сьогодні скоробагатьки приїздять у села, сіють п’ять років підряд соняшник, знищують землю й кидають її. А в нас і земля не товар, та її й не залишається після такого використання.
Не треба, як страуси, ховати голови в пісок. Треба визнати, що сьогодні земля розповзається направо й наліво під прикриттям мораторію.
— Але сьогодні селяни, зокрема, у листах до редакції, категорично виступають проти продажу землі.
— Скажіть, ви десь чули від мене, що з 1 січня 2008 року мораторій на продаж землі не буде продовжено? Я такого ніде й нікому не говорив.
Проте я говорив, що ми напрацювали пакет законодавства, яке до кінця наступного року може бути прийняте й реально працювати на людей.
Наші опоненти сьогодні виступають за мораторій на продаж землі, але не пропонують ніяких законів. Давайте пригадаємо: років з десять тому в нас був мораторій на приватизацію промислових підприємств. І в цей час вони через різні хитромудрі схеми перейшли у власність людей, які тепер вважають себе господарями країни. А як лишилися одні недобитки, держава заявила: ось тепер, хлопці, не зівайте, перебирайте у свою власність те, що залишилося.
Чи не до такої схеми нас готують і тепер, коли мають залишитися для ринку лише солончаки та піщані грунти, а найласіші шматки вже опиняться у руках тих самих людей, що заволоділи й промисловими підприємствами..
Я б хотів зробити наголос ще й на такому: право продати землю не означає обов’язку зробити це.
“Наша команда заряджена на антикримінальний наступ”
— Земельні біди мають ще й інший вимір. Сьогодні вже приватизовані береги Дніпра й Десни. Діти з навколишніх сіл фактично не мають доступу до води. Така проблема існує у межах всієї України. Водночас правоохоронці мовчать, наче так воно й треба.
— Ви порушуєте ключове питання. У нас є прокуратура, завдяки бездіяльності якої розбазарюється національне багатство. Коли мене знімали з посади міністра, я звітував: існує 1300 кримінальних справ за зловживання землею, зі збитками понад 400 мільйонів гривень. Йшлося лише про десять тисяч гектарів незаконно відчужених берегів. По цих справах проходили 330 представників влади. Проте жодна із серйозних справ до кінця не доведена.
Скрізь мене сьогодні питають: чому бандити не в тюрмах? В тому числі — земельні мародери?
Міліція — задокументувала злочини й передала їх до Генеральної прокуратури, яка мала ухвалити остаточне рішення. Так — по всіх напрямках, і земельному — зокрема. Ще — про незаконне відшкодування ПДВ, зловживання у паливно-енергетичному комплексі. Можу перелічувати безліч речей. Одне питання підводить мене до ключового. У країні треба змінювати дуже багато речей, але ключ до всіх змін у селі й місті, оплаті праці, медицині, освіті, тарифах — рішучий антикримінальний наступ. Не тільки тому, що я був міністром внутрішніх справ.
Скажіть, що зміниться в країні, де за рік фіксується чотири тисячі хабарів, а лише сорок п’ять чоловік отримують реальні терміни? Така країна є країною повної безкарності і безвідповідальності.
Питають — звідки взялися олігархи? Та ви подивіться на злидні навколо, і все зрозумієте.
Чому Бакай забрав половину берегів Дніпра з черкаського боку? Ви ж самі писали про Трахтемирів. З безвідповідальності, бо до цього часу цей злочин не отримав належної оцінки. Тому цей берег Дніпра поблизу Кагарлика вже готується до аналогічної приватизації представниками іншої політичної сили. Раз того не покарали, можна й іншим красти.
Безкарність — ось що дає дорогу дальшому пограбуванню України.
Я глибоко переконаний: бандити не в тюрмах, бо тричі генпрокурор Піскун був і залишається депутатом Партії регіонів.
Моя біда й помилка Президента у тому, що, змінивши міністра внутрішніх справ, не змінили Генерального прокурора.
Нагадаю — тоді стовідсотково змінилися керівники обласної міліції, на дев’яносто п’ять відсотків — керівники у районах. Ми удвічі скоротили кількість пузатих генералів. 160 офіцерів посадили за грати за те, що під прикриттям погонів вони грабували людей. Але в прокуратурі все лишилося незмінним. Хто з якої області — згадайте своїх прокурорів. У Полтаві, приміром, прокурор на посаді більше двадцяти років. У Чернігові — всі роки Незалежності. Що вони мінятимуть? Вони з корупцією — єдине ціле. Вони п’ють, гуляють, святкують і помирають разом. Їх не можна розірвати. Тому ми кажемо: треба провести радикальну чистку і прокуратури, і міліції, і суддів. Не вам розповідати, які біди трапляються через взаємну поруку.
Для мене — це принципова річ. Маємо встановити: Закон один для всіх. Я не жорстока людина, але жити в країні, де ніхто з тих, хто скоїв дві тисячі зафіксованих посадових злочинів, не сів, я не хочу.
Ніхто не сів за зловживання на “Укрзалізниці”, у Фонді Держмайна. Ось Чечетов у явці з повинною називає імена Кучми, Януковича, Ахметова.... Їх хоч на допит хтось запросив? Ні, бо в Генеральній прокуратурі сидів Піскун. Або Щербань, який задекларував за рік лише двадцять тисяч гривень заробітку, а мав понад двісті мільйонів на банківських рахунках? Але кримінальна справа проти нього закрита. Чому? Бо його син — народний депутат від Партії регіонів. Це — ще одна відповідь на питання, чи можемо ми разом бути в одній коаліції.
Або пан Мельник з кримського блоку “За Януковича”. Міліція обґрунтовано підозрювала його в причетності до злочинного угруповання, на совісті якого п’ятдесят два замовних убивства. Генеральна прокуратура три дні чекала, поки цей чоловік втече з України, й тільки потім погодилася на його затримання. А тепер цей чоловік відає розстановкою міліції на всьому Кримському півострові та керує виборчим партійним штабом.
Як я можу говорити про широку коаліцію?
Це стосується багатьох питань. Чому у фапах немає ліків? Бо ніхто не відповів за діяльність Тендерної палати. Шкільних автобусів не куплено, будівництво не ведеться, солдати не одягаються. Чому? Тендерна палата не попускає платежі. Хто відповість за цю схему?
Я стинкувся з цією проблемою в останній місяць роботи в міліції, почав порушувати кримінальну справу. Мені одразу ж сказали: не лізь туди, подзвонили двадцять депутатів з різних фракцій: не слід тобі там бути. Як тільки почалася перевірка — мене одразу ж зняли.
Очевидно, що один герой не врятує — всі ми люди з досвідом. Я й не є таким героєм і не пнуся у спасителі. Не вірю, що одна людина може все зламати.
Вірю в те, що сьогодні є команда, і всіма своїми угодами вона заряджена на антикримінальний наступ. І ми або зробимо це, або нас вже ніколи не буде в політиці.
Мало, щоб добро було з кулаками. Треба, щоб і зло ходило в синяках. Як тільки це стане відчутним хоча б на десяти прикладах, країна стане іншою. Я в цьому глибоко переконаний.
Здобутий авторитет СПУ розміняла на жалісливу сцену прощання з кріслом
— Соціалістична партія славиться тим, що вміє найбільше не любити тих, хто з неї вийшов. Особливо, хто був близький до Мороза. Ваші колишні соратники саме з вами ведуть чи не найзапеклішу боротьбу. Та й на своїй першій прес-конференції Василь Цушко запевняв, що “ніколи не воюватиме із своїм попередником”. Однак вже через тиждень перейшов у наступ.
— Для мене це складне питання. Я принципово не відмовляюся від жодного слова і жодної дії в рядах СПУ по липень 2006 року. І справді горджуся тим, що усі п’ятнадцять нелегких років був у лавах єдиної у пострадянському просторі лівої некомуністичної парламентської бойової опозиції. Усі ці слова є принципово важливими. Дійсно, це була велика заслуга Мороза у створенні такої політичної сили.
Але під час отого доленосного засідання Політради партії про створення коаліції з Партією регіонів я його чесно попередив: коли він ціною свого крісла зрадить усій історії партії, такий крок і мною, і суспільством буде розцінено як зрада. Я тоді сказав — з усіх апостолів один запам’ятався найгірше.
Сьогодні Мороз узяв невинну моду говорити: “А кого ми зрадили?” Почну з того, що зрадили особисто мене. Скільки я пам’ятаю, Семенюк воювала з Чечетовим. Тепер вони разом, в одній більшості голосують за однакові методи прихватизації. Бокий воював із Засухою, Табачником, а тепер вони разом “дбають” про українське село. Сам Мороз боровся з Кучмою і його кандидатом у президенти Януковичем. Маємо неприховане братання. Прикладів — безліч.
Для мене особисто неприйнятним є той цинізм, що відбувся у міліції. Ніколи не забуду, як витягнув із КПЗ сумських студентів, і вони кричали: “Слава Морозу!”. А місцевий начальник міліції — самодур Плеханов — назавжди був революцією викинутий на смітник. Але саме Цушко повернув його заступником міністра внутрішніх справ.
Ніколи не забуду, як весь Майдан стотисячно кричав: “Слава Морозу”, а в цей момент такий собі генерал Попков видавав бойові набої проти цих людей. У нього сьогодні знову все добре. Він — знову заступник міністра внутрішніх справ. І Мороз проти цього не протестує.
На жаль, партія переродилася в інструмент зради.
То що її нинішнім чільникам залишається, окрім поливати брудом тих, хто залишився нормальним? Зараз доберу слова, але тут, як у житті: кожна жінка легкої поведінки усіх рівняє по своїй продажності.
Тобто, кожен, хто зрадив, хоче довести, що всі однакові. Їм боляче дивитися на себе в дзеркало на тлі тих, хто зберіг своє єство. Скажу чесно, мені шкода Мороза. Я бачу, скільки біди наробила ця коаліція в Україні. По-людськи шкода. Бо той титанічний труд, який партія робила п’ятнадцять років, той завойований авторитет розміняний на жалісливу сцену прощання з кріслом.
— Ваш наступник на посаді міністра наполегливо кличе вас на дебати, обіцяючи “відкрити очі на ваші зловживання”. А ви відмовляєтеся від такого спілкування.
— “Пістолетна справа”, яку мені “шили” із самого початку, вже лопнула в усіх судах. Так само, як і справа про ізраїльські паспорти. Лопнули й звинувачення в якихось там фінансових махінаціях, бо Цушко вже вдруге не приходить на суд.
Я справді не хочу йти на дебати із своїм наступником на посту міністра, який, схоже, й досі не зрозумів, чим це відомство відрізняється від “Винпрому”. Поясню на простому прикладі. Скажімо, лежить у калюжі п’яниця й на всі боки кидається грязюкою. Ви з ним будете вступати в дебати? От і я не хочу.
Саме ж запрошення — відображення партійної поведінки. СПУ так болісно реагує на мою участь в політиці тому, що є партією одного лідера — Олександра Мороза. Якраз його зацикленість на особистих амбіціях і призвела його особисто й усю партію до такого плачевного результату. Він — помішаний на владі, і саме це призвело до втрати всього, що він надбав за життя.
Парламент точно відбудеться, але проіснує недовго
— Спробуйте спрогнозувати долю майбутнього парламенту. Чи він взагалі збереться? Як довго проіснує?
— Парламент точно відбудеться. До нього точно потраплять три політичні сили. Можливо — ще комуністи. Перевага демократичних сил буде незначною — усього у три–п’ять відсотків. Чому спокійно говорю про перемогу? Бо навіть у 2006 році, коли БЮТ і “Наша Україна” вели поміж собою нищівну війну, все одно більшість голосів було віддано трьом політичним силам, що стояли на сцені Майдану. Переконання людей, можу про це стверджувати двічі проїхавши всю Україну, не змінилися. Колишні прихильники соціалістів тепер або рвуть партійні квитки, або підтримують наші мітинги. Люди не змінилися, і я не змінився. Мої лівоцентристські погляди були і є при мені.
Я впевнений, що люди знову проголосують за демократичні сили. Хтось — за БЮТ, хтось — за наш мегаблок. Але я точно знаю, що їхні голоси не підуть в чужу кишеню.
Але перемога буде крихкою. Як, власне, й перемога на минулих президентських чи парламентських виборах.
Так, на жаль, стається, бо люди ще голосують за символи, за гасла, за кольори, а не за свій гаманець. Я скрізь закликаю людей голосувати не за телевізійні ролики, не за кольори, а за свій власний інтерес.
Та поки політика в Україні ще у стані вождізму. Скажіть мені: Янукович — він правий чи лівий? Права чи ліва Тимошенко? Тобто, люди голосують не за програми, а за персон, яким довіряють.
Однак парламент цей однозначно буде визнаний. Буде судова тяганина, буде багато різних розмов, але Верховна Рада точно збереться. Очевидно, станеться це вже наприкінці жовтня. За місяць вона сформує і більшість, і керівництво парламенту, і уряд. Бюджет наступного року буде прийнято вчасно новою правлячою більшістю. А новий уряд — стане до його реалізації.
Чи надовго? Одразу кажу, ні, не надовго. Мій прогноз — наступне скликання проіснує лише до президентських виборів. І або разом з президентськими, чи зразу після них буде обраний по новому.
Скажу відверто, мені подобається отакий час швидких змін. Українці потребують частіше звіряти слова і дії найнятих депутатів. Як треба — міняти їх. У тім числі — й фізичних осіб, що в списках вже позабували, чим люди живуть. Відтак чим частіше мінятиметься парламент, тим вигідніше це для України.
Ключові завдання цього парламенту на два роки — нова Конституція, яку однаково читатимуть і влада, і опозиція, перестануть перетягувати поміж собою владний канат. Що за рік зробив цей уряд? Окрім маневрів навколо повноважень, ми не можемо пригадати жодного доленосного закону.
Друге завдання. Новий закон про вибори. Нинішня система себе не виправдала. Я є прихильником британської системи, коли представники різних політичних партій змагаються поміж собою в окремих округах. Там питання якості списків не існує. Бо люди голосують не за далекого вождя, а за конкретну людину.
А що робиться у місцевих радах? Там партійна система себе не виправдала, бо люди голосували за вождів, а поприходили рекетири. І корупції в місцевих радах не менше, ніж у вищих ешелонах влади.
— А ви впевнені, що такі наміри підтримають Ваші політичні союзники?
— Про це записано в усіх наших угодах. Після міліції я не просто оптиміст, а добре поінформований оптиміст. Думаю, все буде гаразд. Я прекрасно розумію і знаю по життю: щоб прапор було добре видно — треба йти проти вітру. І ще одне: той, хто йде, доходить до мети.
Значною мірою вирішення цього питання перебуває в руках виборців, які можуть за нас віддати свої голоси.
БЮТ сьогодні пробує переконати виборців, що він сам набере 226 голосів. Так і веде свою кампанію. Але цього не станеться, бо жодна з існуючих партій більшості не здобуде. Тому прошу виборців підсилити своїми голосами “Нашу Україну — Народну Самооборону”. Голосуйте і за БЮТ, і за нас. Це буде гарантією, що наша програма буде виконуватися.
Водночас, це убезпечить країну від широкої коаліції, а БЮТ — від опозиції. Недостатній результат нашого мегаблоку може знову повернути до поновлення впливу людей, які хочуть домовитися за спиною виборців з регіоналами про розподіл країни на зони впливу.
“Угода між демократичними силами має діяти сім років”
— Події минулого року мали б навчити “Нашу Україну” і БЮТ жити поміж собою в дружбі. Видно, що свої уроки з торішньої ситуації ви вже зробили. Чи зробив їх БЮТ? Чи не буде повторення епопеї з поділом портфелів? Чи все обійдеться мирно і що вас цементуватиме?
— Ось — угода про об’єднану опозицію, де розписана детальна програма дій. Обговорено всі механізми формування влади. Домовлено: той, хто набирає більше голосів, пропонує свою кандидатуру на Прем’єра, а інші посади — 50 на 50. Коли так, тоді вже не кума пхаєш, а думаєш про спільну відповідальність.
Але ця угода діє тільки до формування уряду. Ми вже на рівні експертів розробили довгостроковий договір на 7 років, який включає і формування більшості, і формування уряду, і участь у майбутній президентській кампанії, дострокових місцевих виборах.
Місяць цей документ — на столі в Тимошенко. Я би дуже хотів, щоб до виборів він був підписаний. Щоб наші виборці чітко знали — між нами є стратегічна співпраця. Так — ми різні, але стратегічна ціль у нас одна. Ми однаково бачимо Україну з нормальним життям людей, з розвинутим громадянським суспільством, яке контролює найняту владу.
Підписавши таку угоду до виборів ми пошлемо усім імпульс: ми добре засвоїли уроки свого протистояння. І я б хотів, поки є лідером блоку, виступати гарантом досягнутих домовленостей.
— До речі, вже з тиждень, як у вашому лексиконі з’явилася саме ця фраза: “Поки я лідер”. Що вона означає?
— Я — перший номер до першого жовтня. Потім — я рядовий народний депутат і лідер тільки своєї частини — “Народної Самооборони”. Правда, програма блоку на 90 відсотків співпадає з нашою. Ясно, що я буду вимагати її виконання. А керівником фракції очевидно стане В’ячеслав Кириленко.
Але відносини з БЮТ я б хотів закріпити, поки я лідер. Бо я вісім місяців у полі й жодного разу не допустив якоїсь підставки БЮТу, якоїсь фальші. При всьому тому, що запитань дійсно є багато. І в них до нас, і в нас до них. Це — в минулому. Поки я керую кампанією, ніякого протистояння не буде, бо це шкодить Україні й українцям. Я хочу й далі залишатися гарантом саме такого зваженого союзу. Нас справді більше об’єднує, аніж ми маємо різночитань.
— Експерти вказують на ще одну можливу проблему, яка стосується об’єднання дев’яти партій мегаблоку в єдину. Чи все вже й справді вирішено?
— Угода щодо створення потужної ідеологічної партії підписана керівниками всіх партій. Безумовно, це було непросте рішення, але вибір вже зроблено. Кожен з членів мегаблоку — а це як потужні партії з власною історією, так і молоді політичні сили — визнав, що насправді об’єднати країну зможе лише відповідальна політика, спрямована не в минуле, а в майбутнє.
Не думаю, що хтось захоче сам на собі поставити хрест. Нас, хіба, спробують потягати в судах клонованими партіями.
“Ті, кого ми наймали будувати Україну, лише розкрадали будівельні матеріали”
— Сьогодні Партія регіонів готує грандіозну провокацію: референдум з мовних питань, щодо НАТО та федералізації. Чи вдасться його провести і якими можуть бути його результати?
— Остання ініціатива Партії регіонів лише підтверджує мою думку про перемогу демократичних сил. Янукович сидів собі й тихо розказував про падіння цін, ріст достатку, подолання корупції й визнання на міжнародному рівні, поки не побачив, що програє вибори.
Програє по одній причині: виборці південної і східної України не підуть голосувати. Вони вже не вірять Партії регіонів. От партія й почала нову кампанію з істеричними викриками: “Все, как один, дадим отпор оранжевой чуме!” Для мобілізації їм потрібен жупел, що може підняти людей, підгодованих імперською пропагандою.
Думаю, це не пройде, бо люди реально розрізняють гасла і дійсний стан речей. Це Януковичу не допоможе. А референдуму не буде у будь-якому разі. По перше, за нинішнім законодавством жодного референдуму провести не можна і про це знають всі політики в Україні. По-друге, у нас є Президент Незалежності. Хто б як не ставився до Ющенка, як би не переконували у його слабкості, але в найрішучіший момент він проявив себе саме Президентом Незалежності. Коли депутатів, як свиней на базарі, стали скуповувати до 300 голосів, саме він захистив наше ключове право — право обирати. Бо це єдине, що може людині дати перспективу, забезпечує можливість впливати на свою державу. Віктор Ющенко захистив його тоді. Не сумніваюся, що захистить і зараз.
Але хочу звернути увагу на Януковича, який “вміє тримати слово”. Рік тому він поставив свій підпис під Універсалом національної єдності, де говориться, що подібні теми є табу до того часу, поки держава не почне жити. Тоді, як вирішимо економічні та соціальні питання, й поговоримо про наше ставлення до історії, мови...
Я вже якось згадував, що моє дитинство пройшло на Чернігівщині, у бабусі по маминій лінії. Поруч з нами був найбільший у Козельці фундамент, який заклала велика циганська родина. Фундамент був неймовірний, але хату там так і не збудували. Там завжди то картопля росла, то квіти. А вони — жили у маленькій времянці.
Так і в нас — Україна закладена в фундаменті, але хату найняті політики так і не збудували. Бо тих, кого ми найняли до будівельних робіт, розтягують будівельні матеріали, розказуючи, що треба стерегтися НАТО, УПА. Хату їм будувати ніколи. А під прикриттям цих гасел будматеріали розтягують по власних коморах, які вже — дай Бог кожному.
Можу засвідчити: в усіх куточках України люди кажуть: послухайте, нам не цікаво, що думає Янукович про Буша, нас цікавить, коли буде гаряча вода, коли буде доступне тепло, скільки коштуватиме хліб. А слово “хреново” живемо, однаково звучить на всіх мовах.
“Своє місце в українській історії має визначити кожен виборець”
— Від людей часто можна почути й таку думку: не підемо на вибори, бо всі там однакові. Всі брешуть, нічого не роблять, а переможуть все одно гроші. Що скажете таким людям? З іншого боку — ви вірите у перемогу демократичних сил. А що — як виборці вирішать інакше? І буде не перемога, а поразка.
— Про поразку не говорю, бо давно не вірю у фантастику. Я — реаліст. Основні соціологічні опитування вказують на реальність перемоги демократичних сил. Саме з цих позицій і відповідатиму на ваше запитання.
Дійсно, сьогодні дуже багато залежить від кожного громадянина. На всіх мітингах ми завжди завершуємо зустріч Гімном. І я кажу всім: тим, які гаряче співають, тим, хто промовчує чи забуває зняти кашкета, і тим, хто відводить очі, одні й ті ж самі слова. Ми знаємо, що нам держава має дати після цих виборів, але маємо подумати й про те, що кожен із нас може дати.
Своє місце в українській історії має визначити кожен виборець. Якщо це — моя хата скраю, то крайні хати якраз першими й спалахують. Ще можуть тихо нашіптувати, що “преможе Янукович”. Хочу нагадати, що всього три роки тому подібні нашіптування закінчилися нічим для Кучми і його ставленика, бо ми повірили в свої сили.
І з “Самообороною” ми об’їздили всю Україну у часи найбільшої зневіри, коли був страшний реванш. Я хотів, щоб люди повірили в себе, і я бачив, як набухала ця віра. Нашіптування не повинні пройти.
Людям, які сьогодні ще думають, голосувати чи ні, хотів би сказати одне: сьогодні кожен голос не на ціну золота, а на ціну української перспективи. Оці п’ять відсотків крихкого перелому обирають або українську перспективу, або статус колонії для України. Янукович обіцяв газ по 50 доларів, а він натомість коштує 140. Але саме він ще під час свого першого прем’єрства зафіксував ціну за транзит газу нашою територією на 2005-2010 роки. Це — відмова від національного інтересу заради можливості у зручному статусі ходити в Кремль. Росія робить все правильно для своїх інтересів. А ми?
Чому за надуману політичну підтримку з того боку маємо здавати інтереси своєї країни?
Тому кожна бабця, яка, приміром, сидить у полтавському селі й каже: та не піду я, нехай усі вони горять ясним полум’ям, врешті-решт має подумати і піти. По одній причині — все рівно її голос украдуть. Украде влада, яка без війни довела країну до повної розрухи. Кажу чесно, я не списую все на Януковича. Але кожен виборець має дати оцінку тому, яке життя йому обіцяли і яке забезпечили. Кожен виборець має пов’язати відновлення корупційних схем, індульгенцію державним злочинцям саме з сьогоднішньою провладною коаліцією.
Тому не треба голосувати за гасла, за красиву політичну рекламу. Треба йти на вибори і голосувати за свій інтерес, який не збігається і ніколи не перетнеться з інтересами крупного капіталу.
У багатьох місцях України я чув таку фразу: ми востаннє повірили вам — політикам. Так от — нашій політичній силі сама влада не потрібна. Повірте, перебувати в опозиції набагато комфортніше, ніж відповідати за стан справ у країні.
Ми йдемо в політику, щоб зробити владу відповідальною перед людьми.
— Ви запросили Віктора Януковича на відкриті дебати. Відповідь вже отримали?
— Ні. Та й про що він зі мною говоритиме? Адже Прем’єр нікому не покаже ні дешевого м’яса, ні газу, ні дешевшої гарячої води. Я його прекрасно розумію, але я хочу, щоб про це послухали всі.
Спочатку він не хотів дебатів взагалі. Партія зголошувалася виставити на них або Богатирьову, або Богословську. Потім сам Янукович сказав, що хоче вести дискусію лише з Президентом. Але у нас не вибори Прем’єра, у нас вибори парламенту. Він, як і я, лідер блоку. Не вміє він дебатувати, не робіть його лідером, поставте на шосте місце в списку, а вести партію має хтось інший. Тепер кажуть, що з Луценком немає про що говорити, він не скаже нічого розумного.
То покажіть це всій країні! Я — готовий до відвертої й конструктивної розмови.
