Обговорюємо проект Конституції України, аби кожен не залишався байдужим

Микола ПІРНАК

09:29, 15 Жовтня

Дні, що наближають чергові президентські вибори, знову почали розхитувати Україну. І хоч, як кажуть, – ще не пора! – але претенденти вже завчасно почали «висвітлюватись» то на телеекранах, то в радіорекламах, то на білбордах з такими вихилясами-залицяннями до народу, що не один не те, що обурюється, а плюється в той бік, де з ранку й до опівночі одне й теж… Один клянеться, що готовий вислухати кожного (та це ж природно неможливо!); інший, який добре нажився на тому, що встиг нахапати за ці роки, тепер ще й не втрачає надії, щоб всістися у найвище державне крісло, інша стверджує, що в нас, як ніколи, все працює; а той перечить, що чорна біда котиться Україною, але він (і тільки він!) може ще врятувати свій народ, бо ефективний (?) у роботі… Ніби тією «ефективністю» він уже не засвічувався. Йому здається, що люди того не пам’ятають.
Все це інакше, як психічною атакою не назвеш… Людські нерви вже цього (а тільки почалося!) не витримають. На окремих вулицях міста через кожних 15-20 метрів на тебе дивляться одні й ті ж очі, і одне й теж обличчя, обласкані розкішним життям… Ну, ледь за ноги не хапає: «Вибери мене, вибери ме-не-е!..»
Душа кричить від цієї наглуватої впертості. Бо немає тут ніякої щирості ні в погляді, ні в словах. Хоч, врешті, оця кількість (незлічена кількість!) білбордів зовсім не говорить про відкритість українського серця… Та й хто в це повірить? Уявляю собі урок, на якому вчитель товче щоразу одну й ту ж фразу… Чи священик у церкві одне й теж, своє, неозначене, втовкмачує не день, не тижні, а місяці… Це не те, що надоїдає, а набридає… Гей, пожалійте людей…
Бо я так думаю: якщо ти вже такий добренький, та так вірненько любиш свій пригноблений народ, як твердиш, що це з вини нинішнього уряду, то візьми й віддай той прихапаний у держави багатогектарний маєток для пристарілих самотніх людей, а сам перейди у чотирьохкімнатну хату та й живи гордо, що ти прислужився покривдженій старості… Думаю, це й буде твоя конкретна, довірлива розмова з виборцями. Почують про такий вчинок люди, то й тих білбордів не треба буде. Але, зі всього бачимо, що цього не станеться! Бо хитрість і щирість не сідають на однім стільці.
Дивує й інше: де ж це були стільки років претенденти, що мовчали-мовчали і ось, нарешті, прорвалось… А як би не вибори, то що, й далі мовчали б? І далі так спокійнесенько дивилися, як Україна задихається від узурпації партійно-олігархічної вакханалії, коли падає престиж держави і в рідній хаті, і в очах світової спільноти?.. І далі отак смирненько розважалися б у своє вдоволення, коли українське суспільство задихається, у повному розумінні цього слова, зневірою, соціальною апатією, бездуховністю?.. Невже потрібно було вичікувати так довго (і заради чого?), і робити вигляд, що нічого не бачиться, нічого не чується? Не той приятель, кажуть, що мовчить, а той, що допомагає вчинками своїми вийти зі скрути. Вважаю, що бачити біду і мовчати – це злочин.
Чого і я, і люди хочуть почути від нинішніх претендентів? Що конкретного зробили вони для добробуту України, її духовного оживлення… Врешті, народ хоче почути від кожного чесного слова (підкреслюю – чесного!), що він іде на вибори з чистою совістю, бо нічого не вкрав у свого народу, нічого не прихопив… А ще за ці роки, скажімо, добився, щоб запрацювали українські школи і на Донеччині, і на Луганщині, і на Харківщині… І чим більше набереться цих фактів, цієї довірливої щирості, а не популізму, то, звичайно, буде й більше довіри до претендента.
На жаль, як не вслухаюся, як не вдивляюся, не вчитуюся, але цього немає. Є балаканина! Та, за яку ніхто не карає, навіть тоді, коли вона заводить народ у блуд. І вже не раз. А треба було б, як це, скажімо, роблять в Китаї. Хоч мали би страх за ошуканство, за обдурство, за підленьку лисячу натуру…
Отож, як важливо нам, виборцям, не помилитися, не дати обвести себе навколо хитрого пальця. І цей шанс, як на мене, дають нам сьогодні головні принципи та пріоритети проекту Конституції Президента, де серед найбільш важливих положень Віктор Ющенко вважає такі:

Повернення до мажоритарної системи (голосування за конкретно¬го кандидата) на місцевих виборах дозволить обирати до місцевих рад професіоналів, які здатні вирішувати проблеми громад – а не витрачати час і ресурси на політиканство і корупцію.
Як зазначає Президент України, Несправедливо, коли політики живуть за іншими правилами, ніж народ.
Конституція Віктора Ющенка скасує подвійні стандарти депутат¬ської винятковості і недоторканності.
Ті, хто складають закони і встановлюють правила, мають нести таку ж відповідальність, як і всі інші.
Ухвалення Конституції Віктора Ющенка дозволить забезпечити однакові правила для всіх і позбавити депутатів безкарності.
Парламент в 450 депутатів - занадто дорогий для України. Кожен з них отримує житло, величезну зарплату, а після припинення по¬вноважень чи не найбільші пенсії (їх середня пенсія – майже 16 тисяч гривень).
До того ж, кожен із депутатів за нині чинним законом може мати понад 30 помічників-консультантів, 4 з яких мають статус держав¬ного службовця. На цих осіб передбачено бюджетне утримання; більше того, ховаючись за спинами недоторканних депутатів, вони часто дозволяють собі чинити сваволю і беззаконня.

Є в Конституції Президента Віктора Ющенка ще дуже багато конкретних положень, які по-справжньому слугують людям. Зокрема, і в другому розділі, де йдеться про права, свободи та обов’язки людини і громадянина. Ось хоча би стаття 29: «Кожен має право на повагу до його людської гідності. Ніхто не може бути підданим катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує його гідність, поводженню чи покаранню. Жодна людина без її вільної згоди не може бути піддана медичним, науковим та іншим дослідам».
Така ж висока принциповість, зігріта великою любов’ю до людей, до Української держави й в інших розділах проекту Конституції Президента Віктора Ющенка. Маю на увазі там, де йдеться про народне волевиявлення, про Національні Збори України та інше.
Приємно і довірливо те, що Президент України Віктор Ющенко очікує від нас побажання та пропозиції до свого проекту Конституції України. Хочеться вірити, що громадяни України візьмуть у цьому найактивнішу участь. Це, як на мене, дуже й дуже важливо, аби кожен з нас не залишився байдужим до долі України. Проект Конституції нині, як ніколи, дає нам цю можливість. Він сприяє консолідації української нації, пробудженню нашої історичної свідомості. Збагнемо це і розумом, і серцем – не лише збережемо Соборну Україну, але й запанує у ній своя правда, і сила, і воля, як заповідав нам безсмертний Тарас Шевченко.
На моє тверде переконання, Віктор Ющенко, вийшовши до людей з проектом Народної Конституції, ще раз потвердив: він є справжній народний Президент, який вболіває серцем і за свій народ, і за рідну державу. Нелегкі випробування випали за ці роки на його долю, але ніщо – ні невдачі, ні зрада близьких людей, не похитнуло в ньому віри у Самостійну Українську державу, чим посіяв до себе ненависть у ненависників соборності. Зате у нас, патріотів України, він заслужив повагу і любов, бо вчив і вчить кожного з нас, що ми, українці – нащадки мужньої і гордої нації, яка і волю, і незалежність цінує понад усе.

Роздрукувати цей матеріал